Військово-політичне есе

Ми часто чуємо термін "військово-політичне", особливо в словосполученні "військово-політичне керівництво".
Це правильно звучить за Клаузевіцем, адже війна — це продовження політики іншими методами. Але в дійсності у нас зараз немає нічого військово-політичного. Є військове керівництво і є політичне, яке над ним.Більше того, найбільшу проблему, яку я бачу, — це відсутність співвідношення між військовим і політичним і майже тотальна відсутність військових у владі.

Багато позитивних прикладів можна привести щодо появи та кар'єрного зростання військових, але жодного — про перехід військових до політичного керування (можливо, крім призначення Павла Паліси заступником Єрмака).Політичне керівництво обирали 7 років тому. Це скликання Верховної Ради, на мою думку, найгірше за якістю — не те, щоб не відповідає настроям суспільства, — воно не відповідало їм ще в 2022 році.
Що ми бачимо, — це те, що військові змушені служити без кінцевого терміну служби. Та навіть ті, хто вже демобілізувався через легітимну причину (вік, поранення, полон тощо), — не знаходять шляху до посад та можливостей. На жаль, склалася ситуація, що військові в певному плані відторгнені й відлучені від політичного життя, а саме від процесу керування державою.
Саме це — і є однією з причин картонних мітингів. З військових: хто підтримує їх, хтось ні, але молодь, яка їх ініціювала, — також переважно не знаходить для себе ні можливості проявитися в соціально-політичному аспекті, ні ліфтів, ні можливостей участі в житті держави. У той самий час економіка не переведена на воєнні рейки... Влада в наш час ніби закритий клуб, де хоч і відбуваються зміни, переважно завдяки зв'язкам і протекції, але в ній немає місця ні для активної молоді, ні для військових. Найгірше — це те, що корупція триває, те, що бачимо в ЗМІ, — це ж лише частина... і не видно ні шляху для змін (бо які ж можуть бути вибори під час війни), ні якогось стратегічного бачення.

Навіть і на міжнародному рівні — при всій любові до американців — влада ніби діє спеціально, щоб зіпсувати враження про себе й країну. Всім відомо, що адміністрація Трампа і його прихильники притримуються консервативних поглядів. Тоді навіщо, та й за які заслуги віддавати посади відвертим ЛГБТ-лобістам (наприклад, призначення Заліщук послом у Швецію або нещодавнє призначення заступника міністра культури). До речі, також усім відомо, що в армії переважно консервативні погляди. Для більшості військових такі призначення — це відвертий плювок в обличчя, якщо не ніж у спину. Армія захищає від навали орди підарасів зі сходу (адже саме "підар" — найпопулярніший синонім ворога), а тут інші підараси захоплюють посади.

Багато чого можна було б зробити, наприклад, віддати військовим більшість посад у уряді. Або Верховна Рада (яка вкрай неефективна, і більше того, склад її досі включає зрадників і відверто проросійських політиків) могла б самоусунутися на користь Військової Ради (куди кожна бригада могла б делегувати представника). Звісно, можуть спитати, але це ж може бути неконституційно? Так хай тоді діючі народні депутати голосують за те, що визначать військові. Можливо, це замінить фракційні рішення — військовими, — але що тут такого? Також депутати могли б і поступитися своїм представницьким правом — щоб на міжнародні події їздили діючі військові та ветерани. Це лише приклади. Але в умовах нерівної боротьби зі сильнішим ворогом хитка українська олігархічна демократія знаходиться в слабшій позиції, ніж тоталітарна неокомуністична олігархія. Саме військова економіка росіян і допомагає їм залучити більше ресурсів у виробництво дронів і всього іншого. А українська економіка так і не стала на військові рейки. Крім прифронтових міст — життя триває як і раніше.Але й вільною економіку не назвеш, адже присутність держави в економіці досить велика. Тоді треба звільняти тисячі неефективних бюрократів, скасовувати регуляції, звільняти чиновників та закривати цілі міністерства. Така, скажімо так, "лібертаріанська" модель матиме менше корупції, бо не буде такої кількості чиновників усіх рівнів і зменшаться як потенційні корупціонери, так і антикорупційні органи.

У нас же немає ні військової, ні вільної економіки, і, на жаль, не видно стратегії розвитку. Ми ніби пливемо по течії, оглядаємося на Захід, ну, а ті, хто якось при владі, намагаються зберегти свій вплив над потоками та свою броню і гарантію неучасті у війні.На жаль, ті, хто зараз "у кермі", та різні блогери, "лідери думок" і ставленики олігархічних чи інших лобі — і після війни матимуть пріоритет над військовими. Адже вони заробляли гроші і вплив, поки військові втрачали кров, піт і кошти на стримування ворога.

А має бути не так. Бо вже настав час нових військово-політичних лідерів.