Вітаю з Днем Незалежності!
Вітаю з Днем Незалежності!
Люди часто починають цінувати щось у житті, коли втрачають або коли загроза втрати стає реальною. Так само і з незалежністю. Коли втрата незалежності стала ближчою, українці більше почали цінувати Україну як державу, так і все українське: від мистецтва до товарів українських виробників. До того ж, далеко не всім сподобалося жити в Європі. Масове повернення показало, що багато людей зрозуміли: врешті-решт у нас не так уже й погано.
Зараз у нас подвійна реальність. Одна половина країни (менша) воює, а друга (більша) продовжує жити своє життя. Попри війну, економіка зростає, створюються нові бізнеси, підіймаються ціни, зростає кількість дорогих авто на дорогах, але зарплати військових чомусь не зростають... Чому економіка так і не була переведена на воєнні потреби?
Хитка олігархічна демократія України протистоїть авторитарному ворогу, який переважає нас за ресурсами. Якщо вийти за межі своєї бульбашки в соцмережах, можна побачити, що ворог перемагає і на дипломатичному, і на інформаційному фронті.
Влада стала закритим клубом, недоступним ні для військових, ні, майже, для молоді. Звідси популярність мітингів із картонками, адже проблема — у відсутності діалогу та впливу на владу. Щоб ці рядки не здавалися безпідставною критикою, зазначу, що влада справляється з багатьма викликами: це і швидка реакція на події, наприклад мітинги, і діджиталізація, і певні точкові приклади боротьби з корупцією, і навіть заяви, що треба більше військових у владі.
Збереження незалежності зараз тримається на Силах Оборони. У довгостроковій перспективі для цього необхідна провідна роль націоналістичних сил. Навіть зараз, звісно, на словах мало хто скаже, що не хоче перемоги. Але скільки людей подумки зневажають військових, плюють їм у спину, поширюють "зраду" та російські наративи (наприклад, ненависть до ТЦК), привласнюють збори чи пожертви, або ж поставили "хрест" на Україні, бачачи своє майбутнє в інших країнах? Проблема не в подвійній реальності і не в тих, хто заради грошей чи уявної безпеки готовий відмовитись від незалежності. Проблема в тому, щоб та частина країни, яка робить усе для перемоги (не лише військові, а й бізнес, волонтери), отримала можливість формувати майбутнє — у політиці, бізнесі, культурі. Без значної ролі націоналістичних сил важко уявити, як можна втримати незалежність надовго. Адже завжди будуть люди, які заради власних корисливих інтересів готові віддати суверенітет східному ворогу, західному союзнику чи наднаціональному органу.
Керівництво рф заявляло, що готове воювати десятиліттями. Отже, щоб втримати незалежність, потрібна довгострокова програма розвитку. Наша тисячолітня історія нагадує нам про це, а також може нагадати, як бувало набагато гірше. Хай це додасть оптимізму та усвідомлення, що все могло бути і ще може бути значно гіршим.
Періодично можуть виникати думки, що ти робиш недостатньо. Але могили загиблих воїнів, цвинтарі з прапорами в кожному місті й сотнях сіл нагадують, що неможливо опускати руки. Могили та спустошені землі — найбільша ціна за незалежність. Кредит, який ніколи не повернеться. Свідчення жорстокості та несправедливості світу, який існував би і без України, але не без мільйонної армії та кількох мільйонів тих, хто її підтримує.
Над якими б гарантіями безпеки зараз не працювали, ми розуміємо: поки існує рф, незалежність завжди буде під загрозою. Незалежність могла здаватися подарунком долі, але вона створена поколіннями, оплачена кров’ю, здоров’ям і майном сотень тисяч українців — мертвих, живих і ненароджених.